ТОЛЕРАНТНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ВЕТЕРАНІВ/ВЕТЕРАНОК

Пережите на війні залишає свій відбиток, змінює людину. «Загиблий побратим весь час стоїть перед очима». «Побачене неможливо забути. Чи міг я щось змінити?» «Так, на війні складно, але там все зрозуміло. Просто. Або ти знищуєш ворога, або він тебе».

Сьогодні в нашому закладі освіти говорили з дітьми на важливу тему, як поводити себе з ветераном війни.

Що може вирізняти людину з бойовим досвідом?

Скутість і незручність у спілкуванні або, навпаки, підвищена конфліктність. Труднощі при ухваленні рішень. Труднощі з концентрацією та запам’ятовуванням. Бажання повернутися до військового життя.

Дуже важливо не поширювати міфи про те, що всі учасники війни — ветерани і ветеранки — «психовані», «неврівноважені», «з ПТСР» тощо. Що ми маємо робити при зустрічі з ветераном / ветеранкою: на вулиці, у колі знайомих чи друзів, на роботі — з колегою, в під’їзді — із сусідом? Як поводитися? Обіймати та емоційно дякувати чи «ховати очі», щоб уникнути незручних моментів?

Важливо запам’ятати, що точно не варто робити при спілкуванні з людиною, яка має травматичний досвід війни та бойових дій: Не примушуйте говорити про травматичний досвід. Не звинувачуйте і не дорікайте через те, як саме людина може реагувати та проявляти емоції. Не говоріть, що пора припинити поводитися, як на війні. Не говоріть, що час лікує. Не можна без дозволу торкатись до тіла, обіймати. Не робіть різких рухів у присутності ветерана. Не підходьте до ветерана ззаду. Не створюйте шумне середовище.

Один із найважливіших моментів — велика кількість людей з інвалідністю, набутою внаслідок війни: люди з ампутованими кінцівками, порушеннями слуху і зору тощо.

Поради для коректного спілкування З ветеранами і ветеранками потрібно спілкуватися так само, як з іншими людьми, не варто робити з них «особливих людських істот», з якими треба комунікувати якось особливо. Як і в будь-якої іншої людини краще запитати «як справи?» або «як день?», без фраз на кшталт «тримайся» і «все буде добре»

Питання про війну краще ставити ті, які підкреслюють спроможність людини справлятися з різними ситуаціями: «Як ти справлявся / справлялася?» або «Я бачу, як тобі було непросто, але мені приємно, що ти зараз тут, поруч зі мною»… Варто бути обережними в жестикуляції. Ветерани / ветеранки на рівні інстинктів пильнують руки, тому що людина може бути озброєна. Не варто різко і без попередження наближатися, важливо не робити цього зі спини. Слід поважати особисті кордони. Крики, сплески, несподівані звуки — при спілкуванні бажано про них попередити. Реакції на наші дії можуть бути різні, тому що у людей різний досвід. Замість того щоб говорити: «Ви герої, сонечки, красені, щит України» (хоч це і правда), краще сказати про свої почуття: «Я вам дуже вдячний», «Мені спокійно від того, що є ЗСУ»

Самі ж ветерани / ветеранки прагнуть більше особистого простору, тож нав’язувати спілкування — геть неприйнятно. У випадку, якщо людина прагне комунікації, краще бути активним слухачем / слухачкою: не перебивайте, поки він / вона не висловить думку; уникайте оціночних суджень чи образ; якщо людина не хоче щось розповідати — не тисніть. Хочу подякувати. Як зробити це правильно.

Важливо подякувати так, щоб це не стало тригером. Але тригери в усіх різні, тому це складне завдання. Із зовсім незнайомою людиною краще використовувати невербальні сигнали. Це може бути посмішка або вітальний кивок. Якщо ви впевнені, що перед вами людина, яка брала участь у бойових діях, можна сказати: «Дякую за службу».