У кінці 19 століття в Шатурі діяли дві школи: земська і церковно-приходська. У земській школі дітей навчали світські вчителі, а в церковно-приходській навчав священник ( в основному вивчали святе письмо по книзі „Євангеліє”). В 1887 році у земській школі працював лише один учитель , який навчав 42-ох хлопчиків. Дівчатка тоді до школи не ходили. Пояснення цього відповідає вимогам часу.
У 1894 році в Шатурській земській школі було вже два вчителі і 46 учнів. Вчилися всі бажаючі, тому в класах навчалися діти різного віку. Навчання було безкоштовне, але в основному до школи ходили хлопці. Школа складалася з одного приміщення, де знаходилися три класи.
В той час в Ніжині було організоване земство, предводителем якого був дворянин Висоцький. Якось представники земства приїхали в Шатуру, зібрали громаду і запитали селян, чи не хотіли б вони мати в своєму селі нову школу. Але для цього треба буде сплачувати більший податок з кожної десятини землі. Селяни погодилися.
І ось, за допомогою земства в 1895 році розпочалося будівництво нової школи. Займалися цим спеціалісти з Ніжина, а керував справою підрядчик Решітько. Шатуряни ж були на підсобних роботах, за що отримували хорошу платню. Будівництво школи обійшлося земству в 19 тисяч карбованців. Були збудовані підсобні приміщення та красивий паркан .
Двохповерхова новенька красюня-школа почала діяти з 1907 року. В школі було 3 класи. Вони знаходилися на першому поверсі. Земство забезпечило класні кімнати рухомими дошками, лаковими партами та іншими меблями.
В школі жили вчителі, тому для них було відведено дві кімнати на першому і всі три на другому поверсі. Була кімната, де знаходилась піч і вчителі там готували собі їжу. Опалення в школі було пічне. В кожному класі була грубка, яку топили дровами і вугіллям. Дітей в школі на той час не годували. Але на перерві давали гарячий чай, а хліб учні приносили з дому.
В 20-ті роки школа була і культурним осередком села. У так званому „великому” класі була змонтована сцена, де сільські аматори ставили п’єси, концерти. При школі була створена хата-читальня, в ній проводилася культурно-масова робота в селі.
В той час функціонувала трьохрічна школа. А вже на кінець 30-х років поступово відкривалися нові класи і школа стала семирічною. У старші класи до нашої школи ходили не тільки діти з Шатури , а й з сусіднього села Даніно. Дітей було багато. Так у 1965 році навчалося 239 учнів. Були паралельні класи. У 1955 році самих випускників було аж 48 . З 1943 по 2007 рік школа випустила 1269 учнів.
За сто років керівництво школи змінювалось 11 разів. Можливо хтось пригадає своїх директорів. Ось їх імена:
Чаленко Пилип Данилович
Сюр Павло Федотович
Клименко Павло Васильович
Олефіренко Федір Гаврилович
Коваль Федір Архипович
Примушко Василь Митрофанович
Рябінко Василь Юхимович
Гунько Мотрона Петрівна
Черненко Олександр Гаврилович
Петренко Іван Титович
В кінці 80-х на початку 90-х років на території нашої школи починається нове будівництво. Це великий спортивний зал та приміщення для шкільної їдальні, дитячого садка і молодших класів.
У 2001 році відкрили навчально-виховний комплекс „Школа – дитячий садок”. Зараз тут виховується 10 малят.
Час не стоїть на місті. Особливо це помітно в селі. Адже саме воно годує нашу країну і знаходиться в постійних турботах. З року в рік село сіє, вирощує, збирає. Спостерігає як наливається і стигне новий урожай. Для цього народжується молоде покоління, удосконалюється сільськогосподарська техніка, виводяться нові сорти урожаю, з'являються нові будівлі. Село молодіє, розквітає. І лише вона протягом цих сто років залишається такою самою!
Це наша рідна школа. Вона зустрічає, навчає, виховує. Дає дорогу в життя всім тим людям, котрі будують наш добробут і не тільки в нашому селі, а й в районі, області, країні.
То ж саме вона заслуговує бути найкращою, найріднішою, найдорожчою. Ми горді тим, що в будівництві школи брали участь наші прапрадіди. В її стінах і досі відчувається дух доброти, любові, відповідальності. Вивчивши документи архіву, дякуючи нашому вчителеві-пенсіонеру Сірику Василю Анастасійовичу, очевидцю минулого, ми тепер розуміємо, що для односельців означало будівництво нової школи. Це престиж, промінчик знань. Це надія на краще майбутнє. Це віра в своє рідне село.
Світ не без добрих людей. Ми вдячні долі, яка звела нас з Іваном Івановичем Куровським. Це людина слова. Я впевнений, що своїх справ, більш вагоміших у нього достатньо. Але незважаючи на це, він звернув увагу на звичайне маленьке українське село, пройнявся нашими проблемами... і, ось вам результат. Скільки коштів витрачено на ремонт приміщення, скільки працівників приклали свої вміння і зусилля, щоб відродити нашу школу. Тож дозвольте мені, шановний Іване Івановичу , подякувати Вам від імені всіх присутніх, випускників, першокласників, учителів, батьків та від себе особисто за вашу працю, за ваше щире серце і просту земну людяність.