ГОЛОКОСТ

До Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту в Шатурській гімназії провели виховну годину "Безсмертна сила людського духу" . Згадали історію нашої односельчанки, Праведника народів світу - Устинії Петренко .

Що таке Голокост? Click here to copy a link to this section

Голокост (1933–1945) був систематичним, спонсорованим державою переслідуванням і вбивством шести мільйонів європейських євреїв режимом нацистської Німеччини та його союзників і колабораціоністів.⁽¹⁾ Меморіальний музей Голокосту США визначає 1933–1945 роки роками Голокосту. Епоха Голокосту почалася в січні 1933 року, коли до влади в Німеччині прийшли Адольф Гітлер і нацистська партія. Він закінчився в травні 1945 року, коли союзні держави перемогли нацистську Німеччину в Другій світовій війні. Голокост також іноді називають «Шоа», що на івриті означає «катастрофа».

Виставлені на загальний огляд газети і пропагандистські афіші

Група юних німецьких хлопців переглядає газети «Der Stuermer», «Die Woche» та інші пропагандистські афіші, розміщені на паркані в Берліні (Німеччина, 1937 рік).

• US Holocaust Memorial Museum, courtesy of Julien Bryan

• Переглянути архівні документи

Прийшовши до влади в Німеччині, нацисти не відразу почали здійснювати масові вбивства. Однак вони швидко розпочали використовувати уряд для виявлення та виключення євреїв із німецького суспільства. Серед інших антисемітських заходів режим нацистської Німеччини прийняв дискримінаційні закони та чинив насильство проти німецьких євреїв. Впродовж 1933-1945 років нацистські переслідування євреїв ставали все більш радикальними. Ця радикалізація завершилася планом, який нацистські лідери називали «Остаточним розв’язанням єврейського питання». «Остаточне розв’язання» – це організоване та систематичне масове вбивство європейських євреїв. Нацистський німецький режим чинив цей геноцид з 1941 по 1945 роки.

Чому нацисти атакували євреїв?Click here to copy a link to this section

Нацисти атакували євреїв, тому що нацисти були радикальними антисемітами. Це означає, що вони були упереджені та ненавиділи євреїв. Фактично, антисемітизм був основним принципом їхньої ідеології та основою світогляду. 

Нацисти помилково звинувачували євреїв у соціальних, економічних, політичних та культурних проблемах Німеччини. Зокрема, вони звинувачували їх у поразці Німеччини у Першій світовій війні (1914–1918 рр.). Деякі німці були сприйнятливі до цих заяв нацистів. Гнів через поразку у війні, економічні та політичні кризи, що настали внаслідок цього, сприяли посиленню антисемітизму в німецькому суспільстві. Нестабільність Німеччини під час Веймарської республіки (1918–1933 рр.), страх перед комунізмом та економічні потрясіння Великої депресії також зробили багатьох німців більш відкритими для нацистських ідей, включаючи антисемітизм.

Проте нацисти не винайшли антисемітизм. Антисемітизм – це старе і широко поширене упередження, яке набувало багатьох форм протягом історії. У Європі воно сягає давніх часів. У Середньовіччі (500–1400 рр.) упередження щодо євреїв ґрунтувалися насамперед на ранніх християнських віруваннях та мисленні, зокрема на міфі про те, що євреї були відповідальними за смерть Ісуса. Підозрілість і дискримінація, вкорінені в релігійних упередженнях, продовжували існувати в Європі ранньомодерного часу (1400–1800 рр.). У той час лідери значної частини держав християнської Європи ізолювали євреїв від більшості аспектів економічного, соціального та політичного життя. Це виключення сприяло формуванню стереотипів відносно євреїв як аутсайдерів. Як тільки Європа стала більш світською, багато країн усунули більшість юридичних обмежень щодо євреїв. Однак це не спричинило зникнення антисемітизму. Крім релігійного, інші види антисемітизму поширилися в Європі у 18-19 століттях. Ці нові форми включали економічний, націоналістичний та расовий антисемітизм. У 19 столітті антисеміти помилково стверджували, що євреї були відповідальні за багато соціальних і політичних проблем у тогочасному індустріальному суспільстві. Теорії раси, євгеніки та соціал-дарвінізму хибно виправдовували цю ненависть. Нацистські упередження щодо євреїв ґрунтувалися на всіх цих елементах, але особливо на расовому антисемітизмі. Расовий антисемітизм – це ідея, що євреї є окремою і нижчою расою. 

Нацистська партія пропагувала особливо жорстоку форму расового антисемітизму. Світогляд партії був зосереджений на расовій приналежності. Нацисти вважали, що світ був поділений на окремі раси і що одні з цих рас перевершують інші. Вони вважали німців членами нібито вищої «арійської» раси. Вони стверджували, що «арійці» були замкнені в боротьбі за існування з іншими, нижчими расами. Крім того, нацисти вважали, що так звана «єврейська раса» була найнижчою і найнебезпечнішою з усіх. За словами нацистів, євреї становили загрозу, яку потрібно було усунути з німецького суспільства. В іншому випадку, нацисти наполягали, що «єврейська раса» назавжди зіпсує і знищить німецький народ. Нацистське визначення євреїв на основі раси включало багатьох осіб, які ідентифікували себе як християни або не сповідували іудаїзм. 

Де відбувся Голокост?Click here to copy a link to this section

Адольф Гітлер в день, коли його призначили на посаду канцлера Німеччини.

В день призначення на посаду канцлера Німеччини Адольф Гітлер вітає натовп німців, повних ентузіазму, з вікна будівлі відомства канцлера Німеччини. Берлін (Німеччина), 30 січня 1933 року.

• Bayerische Staatsbibliothek München

Голокост був ініціативою нацистської Німеччини та відбувався по всій Європі, контрольованій Німеччиною та гітлерівською коаліцією. Він торкнувся майже всього єврейського населення Європи, яке в 1933 році налічувало 9 мільйонів людей. 

Голокост почався в Німеччині після того, як Адольф Гітлер був призначений канцлером у січні 1933 року. Майже відразу ж режим нацистської Німеччини (який називав себе Третім райхом) виключив євреїв з німецького економічного, політичного, соціального та культурного життя. Протягом 1930-х років режим все більше тиснув на євреїв, щоб вони емігрували. 

Але нацистські переслідування євреїв поширилися за межі Німеччини. Протягом 1930-х років нацистська Німеччина проводила агресивну зовнішню політику. Її кульмінацією стала Друга світова війна, яка почалася в Європі в 1939 році. Довоєнна та воєнна територіальна експансія врешті-решт поставила мільйони євреїв під контроль Німеччини. 

Територіальна експансія нацистської Німеччини почалася в 1938–1939 роках. За цей час Німеччина анексувала сусідні Австрію та Судетську область та окупувала чеські землі. 1 вересня 1939 року нацистська Німеччина розпочала Другу світову війну (1939–1945 рр.) нападом на Польщу. Протягом наступних двох років Німеччина захопила та окупувала більшу частину Європи, включаючи західні частини Радянського Союзу. Нацистська Німеччина ще більше поширила свій контроль, уклавши союзи з урядами Італії, Угорщини, Румунії та Болгарії. Вона також створила маріонеткові держави в Словаччині та Хорватії. Разом ці країни були європейськими членами Гітлерівської коаліції, до якої також входила Японія. 

До 1942 року — внаслідок анексій, вторгнень, окупацій та союзів — нацистська Німеччина контролювала більшу частину Європи та частину Північної Африки. Нацистський контроль приніс жорстоку політику і, зрештою, масові вбивства єврейського цивільного населення по всій Європі. 

Нацисти та їхні союзники, а також колабораціоністи вбили шість мільйонів євреїв.

Як нацистська Німеччина, її союзники та колабораціоністи переслідували єврейський народ? Click here to copy a link to this section

У період з 1933 по 1945 роки нацистська Німеччина, її союзники та колабораціоністи впроваджували широкий спектр антиєврейської політики та активних заходів. Реалізація цієї політики відрізнялася в залежності від місця втілення. Таким чином, не всі євреї пережили Голокост однаково. Але в усіх випадках мільйони людей зазнавали переслідувань лише тому, що їх ідентифікували як євреїв. 

На всіх підконтрольних Німеччині та приєднаних територіях переслідування євреїв набувало різноманітних форм:

• Правова дискримінація у формі антисемітських законів. Серед них були Нюрнберзькі расові закони та численні інші дискримінаційні закони.
• Різні форми публічної ідентифікації та виключення. Це включало антисемітську пропаганду, бойкот підприємств, що належать євреям, публічне приниження та обов’язкове маркування (наприклад, єврейська зірка, яку носили як пов’язку або пришивали до одягу). 
• Організоване насильство. Найяскравішим прикладом є Кришталева ніч. Були також поодинокі випадки та інші погроми (насильницькі заворушення).
• Фізичне переміщення. Злочинці використовували примусову еміграцію, переселення, вигнання, депортацію та ґеттоїзацію для фізичного переміщення єврейських осіб і громад.
• Інтернування. Злочинці інтернували євреїв до переповнених ґетто, концтаборів та таборів примусової праці, де багато людей померли від голоду, хвороб та інших нелюдських умов.
• Поширені крадіжки та грабежі. Конфіскація майна, особистих речей та цінностей євреїв була ключовою частиною Голокосту. 
• Примусова праця. Євреям доводилося виконувати примусові роботи для досягнення воєнних цілей Гітлерівської коаліції або для збагачення нацистських організацій, військового та/або приватного бізнесу. 

Внаслідок такої політики загинуло багато євреїв. Проте, систематичне масове вбивство всіх євреїв не було нацистською політикою до 1941 року. Однак, починаючи з 1941 року нацистські лідери вирішили вчинити масове вбивство європейських євреїв. Вони назвали цей план «Остаточним розв’язанням єврейського питання». 

Що означало «Остаточне розв’язання єврейського питання»?Click here to copy a link to this section

Молоді дівчата позують у дворі в місті Ейшишкес

Група молодих дівчат позує у дворі в місті Ейшишкес. Євреї з цього містечка були вбиті ескадроном смерті 21 вересня 1941 року. Фотографію зроблено перед вереснем 1941 року.

• United States Holocaust Memorial Museum, courtesy of The Shtetl Foundation

• Переглянути архівні документи

Нацистське «Остаточне розв’язання єврейського питання» («Endlösung der Judenfrage») було свідомим і систематичним масовим вбивством європейських євреїв. Це був останній етап Голокосту, і тривав він з 1941 по 1945 роки. Хоча багато євреїв було знищено до початку «Остаточного розв’язання», переважна більшість єврейських жертв була вбита саме в цей період.

У рамках «Остаточного розв’язання» Нацистська Німеччина вчинила масові вбивства безпрецедентних масштабів. Існували два основні способи вбивства. Одним із методів був масовий розстріл. Німецькі підрозділи проводили масові розстріли на околицях сіл, містечок і міст по всій Східній Європі. Іншим методом була асфіксія отруйним газом. Операції з отруєння газом проводилися в центрах убивства та за допомогою пересувних газових фургонів. 

Масові розстріли

Режим нацистської Німеччини вчинив масові розстріли мирних жителів у безпрецедентних донині масштабах. Після вторгнення Німеччини в Радянський Союз у червні 1941 року німецькі підрозділи почали масово розстрілювати місцевих євреїв. Спочатку ці підрозділи зосереджувались на єврейських чоловіках призовного віку, але з серпня 1941 року вони почали винищувати цілі єврейські громади. Ці розстріли часто відбувалися серед білого дня й на очах місцевих жителів. 

Масові розстріли відбувалися в більш ніж 1500 містах, селищах і селах по всій Східній Європі. Німецькі підрозділи, яким було поставлено завдання вбивати місцеве єврейське населення, рухалися по всьому регіону, вчиняючи жахливі вбивства. Як правило, ці підрозділи входили в місто і збирали мирних євреїв. Потім вони відвозили євреїв у заздалегідь визначене місце на околиці населеного пункту. Далі примушували копати братську могилу або відвозили до завчасно підготовлених братських могил. Зрештою, німецькі частини та/або допоміжні підрозділи розстрілювали всіх чоловіків, жінок і дітей у цих ямах. Іноді ці масові вбивства передбачали використання спеціально розроблених пересувних газових фургонів. Зловмисники використовували фургони, щоб задушити жертв чадним газом.

Німці також проводили масові розстріли в спеціальних місцях в окупованій Східній Європі. Як правило, вони розташовувалися поблизу великих міст. Ці об’єкти включали Форт IX у Ковно (Каунас), ліси Румбула і Бікернієкі в Ризі та Малий Тростенець поблизу Мінська. На цих місцях вбивства німці та місцеві колабораціоністи вбили десятки тисяч євреїв з Ковенського, Ризького та Мінського ґетто. Там вони також розстріляли десятки тисяч німецьких, австрійських та чеських євреїв. У Малому Тростенці тисячі жертв були вбиті в газових фургонах.

Серед німецьких підрозділів, які вчинили масові розстріли у Східній Європі були айнзатцгрупи (спеціальні загони СС і поліції), батальйони поліції порядку та підрозділи Ваффен-СС. Німецькі війська (Вермахт) надавали матеріально-технічне забезпечення та робочу силу. Деякі частини вермахту також проводили масові вбивства. У багатьох місцях у масових розстрілах брали участь місцеві допоміжні підрозділи, які працювали з есесівцями та поліцією. Ці допоміжні підрозділи складалися з місцевих цивільних, військових та поліцейських.

Близько 2 мільйонів євреїв було вбито в масових розстрілах або в газових фургонах на територіях, захоплених у радянських військ. 

Табори смерті

Фотографія Давида Самоссуля

Вуличний портрет крупним планом Давида Самоссуля, ймовірно зроблений в місті Пйотрков-Трибунальський (Польща) між 1936 і 1938 роками.

Давида було вбито в таборі смерті «Треблінка» у віці 9 років.

• US Holocaust Memorial Museum, courtesy of Abe Samelson

• Переглянути архівні документи

Наприкінці 1941 року нацистський режим почав будувати спеціально розроблені стаціонарні центри вбивства в окупованій німцями Польщі. Англійською мовою центри вбивства іноді називають «таборами знищення» (extermination camps) або «таборами смерті» (death camps). Нацистська Німеччина керувала п'ятьма центрами вбивств: Хелмно, Белжець, Собібор, Треблінка та Аушвіц-Біркенау. Вони побудували ці центри вбивства з єдиною метою – ефективного масового вбивства євреїв. Основним засобом вбивства в таборах смерті був отруйний газ, який випускали в герметичні газові камери або фургони. 

Німецька влада за допомогою своїх союзників і колабораціоністів перевозила євреїв з усієї Європи до цих таборів. Свої наміри вони приховували, називаючи транспортування до центрів убивства «акціями з переселення» або «евакуаційним транспортуванням». Англійською мовою їх часто називають «депортаціями» (deportations). Більшість цих депортацій відбувалися потягами. Щоб ефективно транспортувати євреїв до центрів убивства, німецька влада використовувала розгалужену європейську систему залізниць, а також інші засоби транспортування. У більшості випадків залізничні вагони на поїздах були вагонами для худоби або вантажними; в інших випадках це були пасажирські вагони. 

Умови на депортаційному транспорті були жахливими. Німецька та колабораціоністська місцева влада силоміць заштовхували євреїв різного віку в переповнені вагони. Їм часто доводилося стояти, іноді цілими днями, поки потяг прибував до місця призначення. Зловмисники позбавляли їх їжі, води, санвузлів, тепла та медичної допомоги. Євреї часто гинули по дорозі від нелюдських умов.

Переважна більшість євреїв, депортованих до центрів убивства, майже відразу після прибуття були отруєні. Деякі євреї, яких німецькі чиновники вважали достатньо здоровими та сильними, були відібрані для примусових робіт. 

Моя мама підбігла до мене, схопила мене за плечі і сказала: «Лейбеле, я більше тебе не побачу. Піклуйся про свого брата». 
— Лео Шнайдерман описує прибуття в Аушвіц, селекцію та відокремлення від своєї сім’ї.

У всіх п’яти центрах убивства німецькі чиновники примушували деяких єврейських в’язнів допомагати в процесі вбивства. Серед інших завдань цим ув’язненим доводилося перебирати речі жертв та витягувати тіла жертв із газових камер. Спеціальні підрозділи знищували мільйони трупів шляхом масового поховання в палаючих ямах або спалюванням у великих, спеціально розроблених крематоріях.

Майже 2,7 мільйона єврейських чоловіків, жінок і дітей були вбиті в п’яти таборах смерті.